Держслужбовець не розуміє, що він у стані війни з народом, яку наперед програв

Можливо держслужбовець судової і виконавчої гілок влади навіть не замислювався над трагічністю власної долі. Хто поклав його під кувалду закону на ковадло людського гніву? Чому він і досі мирно ходить по землі, накоївши стільки зла й неправди? Чи не сплутав він поняття «милість сильного» і «слабкість нікчемного»?

Звісно, сплутав! Бо в його голові навіть не вкладається можливість розплати за скоєні злочини. Сподівається, що його прикриє родич з прокуратури, або сховається за суддівську недоторканність, чи відіб'ється невизначеністю законодавства.

Але вся трагічність долі службовця в тому і полягає, що він не усвідомлює, наскільки близький час його розплати перед людьми. У гніві порушеного спокою швиряє поданими йому документами, відмовляється їх візувати, кричить: «Чому ви ще не вимерли?.. Наплодили вас німці... Не ходіть, все одно нічого не отримаєте... Прийдете за три-чотири місяці». Всяке каже, по всякому ображає, порушує присягу і закони. І свідки є, і документи. Тільки от кому жалітись?  Хто стане на захист людини, що належить країні, а не державі?

Сміється службовець з нікчемних намагань похилої, хворої людини дістати хоч трохи справедливості. Ну що може зробити йому ця людина? Нічого!

От тільки побажає такої ж злої долі, як її, свічечку в церкві за це поставить. Сотні ображено – сотні побажають, свічку поставлять. І таки збудеться. Але не боїться службовець ні Бога, ні прокльонів на себе і дітей своїх до сьомого коліна, бо атеїст і матеріаліст він. Не боїться він і скарг на нього начальству, бо знає, що виконує накази начальства, якому люди скаржаться.

Вірить службовець у свою безкарність. І не усвідомлює, що сотні ображених похилих людей вже знають де живе він, його родичі, друзі, і в будь-який час можуть безкарно, ніби випадково, обплювати одяг, облаяти на вулиці, пошкрябати машину, двері, розбити вікно тощо. Не вірить він в чудо самоорганізації плебсу. Не розуміє, що значить бути у стані війни з Народом. Не розуміє, що він цю війну вже програв. Чому програв?

Кажуть, людина – істота соціальна. І це дійсно так. Тому ображати пенсіонерів, яких близько 30% населення України і які здатні умовити своїх дітей і внуків вчинити правильні дії, – це самогубство для любої влади. І хоч на барикади ніхто не піде, тепер влада пожертвує не одною дрібною і великою фігурою, аби врятувати свого короля. До речі, цей король зовсім не той, про кого ви щойно подумали.

Тож чому держслужбовці, що накоїли стільки зла і неправди, досі мирно ходять по землі? Чого всі чекають? Замислились?